Краєзнавство. с. Зеленче (історія села, школи, видатні випускники)

                                                     Історія с. Зеленче

                                                                                                                                          Ряба Альона

Коли замете мій рідний край білосніжка-курделиця - засяють тоді кришталевими снігами зеленченські поля. І я знову захочу сюди повернутися. Підставити обличчя прохолодному вітру, підкинути в небо пригорщу пухкого снігу...

Коли зазеленіє у рідній стороні травиця - зашепоче тоді моя душа зеленолистим лісом. І я знову відкладу все життя на потім. Прилечу ластівкою, ловитиму проміння сонця крилами, черпатиму весняний вітер подихом, і в серці триматиму радість від зустрічі з рідною землею...

Коли заспіває тиху пісню золоте колосся - понесуть тоді мене мої ноги в зеленченські безкраї поля. І під веселе щебетання жайворонка я кружлятиму серед вічних цінностей: життя, тепла і щастя...

Коли розкине осінь-чарівниця жовте листя по садах і лісах - тоді засяють мої очі теплом запашного меду. І я знову захочу повернутись сюди. Мовчки ступати босоніж по землі, де народилась, де виросла... І тоненькою незримою ниточкою тягнутимуть мене рідні простори, а в серці назавжди залишаться слова: «Моя земля», «Мій дім», «Моє село Зеленче»...

Рідко хто в Дунаєвецькому районі здивується, якщо у відповідь на елементарне: «Ти звідки?», почує: «Сам ти - злодій!». Так іронічно-жартівливливо презентують місце, де проживають, мешканці села Зеленче. Смішки-смішками, але тому є переконлива підстава.

З краєзнавчих нарисів відомого знавця історії Поділля Юхима Сіцінського дізнаємося, що спочатку село мало назву Злочинці. У XV-XVI ст. польська влада, й справді, виселяла сюди на каторгу суспільно-небезпечних карних злочинців. Відбувши термін покарання в острозі, вали якого досі непогано збереглися, вони, не маючи права повертатися додому, оселялися навколо нього. Згодом поміщик Зеленецький трансформував назву Злочинці у милозвучну - Зеленче.

Основні події з історії села:

1493 р. - перша згадка про село

XVII ст. - частина села належала панам Заліським. У наступному столітті Зеленче розділили на дрібні володіння, які переходять з одних рук до інших

1818 р. -  у селі було 12 володарів, на яких працювало 466 кріпаків

Наприкінці XIX ст. земля належала родині Мартсон ( 254 дес, з них 14 дес. лісу), нащадку Войдевича ( 278 дес. ), Я. Я. Кремінському ( 310 дес. ), Зеленецькому товариству з 29 домогосподарств (92 дес.), Зеленецько-Смотрицькому товариству (430 дес), колезькому секретареві Г. Петрашевському (186 дес), пану Гусинському (101 дес.)

1905 р. - страйк сільськогосподарських робітників

Січень - березень 1918 р. - повстання солдат Селенгінського полку, який був розквартирований в той час в селі Зеленче; перехід влади до революційного комітету, що знаходився під впливом більшовиків

1922 р. - перша організація осередку Комуністичної партії у складі тов. Вітюк М., Павлюк М., Піонтковського Б., Балуха А.

1924 р. - створення ініціативної групи комсомольців, яка на початку 1925 р. перетворена на комсомольську організацію, секретар- Павлюк Д.

1929 - 1930 pp. - колективізація села, утворення чотирьох колгоспів: ім. 13-річчя Жовтня, ім. 1 Травня, ім. Леніна, ім. С. Орджонікідзе; перші голови колгоспів: Вітюк П.З., Швідлер Х.Л., Піситковський Б.P., Лагодзінський М.О.

1936 - збудовано приміщення середньої школи

11 липня 1941 - початок фашистської окупації

30 березня 1944 - звільнення села від фашистського ярма під час проведення Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції

початок 1950-х pp. - чотири колгоспи об єдналися в один ім. Леніна, який пізніше називався ім.

Орджонікідзе.

1963  - початок будівництва шосейної дороги Дунаївці - Зеленче.

1964  - початок електрифікації села.

1970 -1980-ті pp. - побудовано будинок культури, приміщення сільської Ради, будинок для вчителів, будинок для спеціалістів сільського господарства, стадіон, пам’ятник.

2005-2006 рр. - газифікація села

За даними Зеленченської сільської ради на жовтень 2013 року у селі нараховується 1192  жителі, 408 домогосподарств. На території села функціонують заклади соціальної сфери:

1)      загальноосвітня школа, дошкільний навчальний заклад «Каштанчик», сільський клуб на 450 місць, ФАП;

2)      сільськогосподарські підприємства: СВК «Зеленченський», ТОВ «БПП Генетик», ТОВ «Енселко – Агро», ТОВ «Дунаєвецький фермер»;

3)      фермерські господарства: «Овен», «Соната», «Тарас», «Джерело», «Здобуток», «Косилів», «Косилів – 2», «Надія», «Житниця»;

4)      приватні підприємства: ГВП «Мрія», ПП «Покровко».

ВИДАТНІ ВИПУСКНИКИ

                                                                                                                    Мартинюк Анастасія

Дужицька Ядвіга Іванівна - заслужений лікар України, м. Хмельницький

Кандзюба Віра Андріївна - агроном огородної бригади, бригадир, нагороджена орденом «Знак пошани»

Кобилянський Володимир Миколайович - кандидат медичний наук, лікар-хірург

Кріль Анатолій Улянович - заслужений артист Російської Федерації, м. Владивосток

Кріль Сергій Олександрович - доцент кафедри алгебри і математичного аналізу фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського державного університету, кандидат математичних наук

Кузьменко Юлія Петрівна - науковий співробітник науково-дослідного інституту землеробства м. Київ, кандидат сільськогосподарських наук

Мельничук Любов Миколаївна - журналіст, м. Львів

Михайлик Антон Якович - кандидат економічних наук, завкафедрою економічного факультету Кам'янець-Подільської сільськогосподарської академії

Лагодзінський Петро Мартинович - старший пташник колгоспу ім. Орджонікідзе с. Зеленче, 1978 р. нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю «За трудову доблесть»

Павлюк Григорій Давидович - інженер-конструктор, випробувач підводних атомних човнів, м. Ново-Двінськ

Прокопова Таїса Семенівна - кандидат природничих наук, зоолог, викладач Чернівецького університету

Чорнобривий Микола Петрович – випускник 1934 р., професор, кандидат медичних наук, м.Хмельницький

 Бажан Ніна Іванівна

Народилася в с. Зеленче 6 січня 1940 р. Дівчинці не було й року, як занедужала мати і померла. Всю теплоту душі віддавала маленькій крихітці бабуся. Невдовзі батько одружився ідо оселі привів іншу жінку. Коли тата забрали на війну, всіма хатніми справами почала заправляти мачуха. Ніні було вже зовсім непереливки. Не раз тікаючи від жорстокої мачухи, ночувала сирітка у городі, ледь прикрившись благенькою старою одежиною. Холодної осінньої ночі дуже замерзла, важко застудилася, мало не пішла зі світу.

Ніну забрала до себе тітка - батькова рідна сестра Антоніна Калинівна Сенюк -прийняла за рідну донечку.

Закінчила на відмінно десятирічку, вступила до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, здобула фах зоотехніка. З 1978 року працювала в одному з колгоспів Ярмоленецького району. Вона стала автором комплексної роботи по підвищенню продуктивності тваринницького стада, впровадження різного роду особистих методик по племенній справі, які ґрунтувались на науковій основі і втілювались в реальність на тваринницькому комплексі.

Тривалий час Ніна Іванівна очолювала місцевий осередок товариства «Знання», товариський суд села, обиралась депутатом районної Ради чотирьох скликань, делегатом Всесоюзного та Республіканського з’їздів селянсько-господарських працівників, представляла роботу господарства на Виставці Досягнень Народного Господарства (ВДНГ) у Москві. За сумлінну працю нагороджена орденом «Знак Пошани», медаллю «Ветеран праці», відзначена Почесною грамотою Верховної Ради України.

46 років своєї трудової біографії віддала ця невтомна трудівниця зоотехніці і тваринництву. Життєвий шлях цієї мудрої жінки вартий повісті. Вона не жалкує ні за чим і, напевне, могла б сказати:

Доле моя, світанкова зоря,

Все,чому серце віддала,

Навіть якби й повернулась назад,

Іншої я б не бажала.

Дембіцький Петро Францевич

Народився 1 січня 1929 в селі Зеленче. Після закінчення школи працював в місцевому колгоспі ім. Орджонікідзе механізатором. 44 роки всі види сільськогосподарських робіт виконував трактором Т- 70.

За свою віддану працю, високі трудові досягнення нагороджений орденом «Знак Пошани». Про нього неодноразово писали місцеві газети: Ленінським шляхом.- 1967 - 11 жовтня.- На полях Зеленченських., Ленінським шляхом.-1971.- 12 жовтня.- У дві зміни., Ленінським шляхом.- 1975.- 17 жовтня.-Розповідають блискавки.

Кузьменко Юлія Петрівна

Народилася 24 червня 1932 року в с Зеленче у родині службовців. Після закінчення школи вступила до Львівського сільськогосподарського інституту на факультет «Плодоовочевництво». Після закінчення вступила до аспірантури Українського науково-дослідницького інституту землеробства у м. Києві.

Працювала   науковим   співробітником   в   лабораторії  зернових   культур. Кандидат сільськогосподарських наук.

Лагодзінський Петро Мартинович

Народився 1930 року в с Зеленче у родині хліборобів. Працював старшим пташником в колгоспі ім. Орджонікідзе с Зеленче. Майстер своєї справи.

За перевиконання плану по виробництву яєць нагороджений в 1978 році орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю «За трудову доблесть».

Щербата Анастасія Андріївна

Народилася 14 січня 1930 року у с. Зеленче у родині хліборобів. Працювала дояркою в колгоспі ім. Орджонікідзе с Зеленче. По підсумках роботи займала перші місця. Від кожної корови одержувала до 3000 кг молока.

В 1971 році нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, медалями «За доблесну працю», «Переможець соціалістичного змагання».

Шевченко Анастасія Геронівна

Народилася 8 травня 1946 року в с Зеленче.

З 1965 року працювала дояркою в колгоспі ім. Орджонікідзе. Трудовий шлях розпочала вісімнадцятирічною дівчиною. Не уявляла себе без улюбленої праці, якій віддавала всі свої сили, знання, вміння.

Працьовитість цієї чудової жінки відзначена орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю «100-річчя з дня народження В. І. Леніна», значком «Переможець соціалістичного змагання».

                                                                Історія розвитку Зеленченської школи

                                                                                                                                                            Прокопова Марина

    До революції в селі діяла церковноприходська трьохкласна школа,  яка знаходилась неподалік від церкви.

    В 1917 році в селі було дві школи з трьома вчителями: трьохкласна церковноприходська на Циганівці, в якій навчалось 37 учнів, і чотирьохкласна, яку побудувала поміщиця Катерина Мартсон на честь брата, який загинув під час російсько-японської війни у 1904 році під Ляояном, в ній навчалося 60 учнів.

    Після революції 1917 року в селі активізувався національний рух, організувалася «Просвіта», працював драматичний гурток, який кожної неділі ставив вистави. З метою ліквідації не писемності в селі відкривається декілька хат читалень.

    В 20-х роках в селі функціонувало дві початкові школи. Одна на Циганівці (де зараз знаходиться хата Вишньовської) - тут вчителькою працювала Ковальська Зіна Опанасівна, друга - у будинку Мартсона з вчителькою Длугопільською Євгеною Львівною. Після того, як початкову школу на Циганівці віддали під магазин, початкову школу відкрили в панському будинку Гумелінського.

    В 1930 році була відкрита семирічна школа в будинку Мартсона.

   Сучасне приміщення школи було відкрито в 1936 році. Будували будинок під військовий госпіталь. Камінь з возили з зруйнованих церков (с. Зеленче, с. Залісці), костьолів, капличок. Це вже була середня школа, директором якої призначили вчителя Щадило М.М. Перший випуск мав бути в 1939-1940 навчальному році, але його не було, тому що не було потрібної кількості учнів (було лише 24 учні - згадує вчителька Мудра Г.У.).

   До війни директором школи був Кобилянський, його дружина Віра Дилярівна була вчителькою біології, коли розпочалась війна він з сім'єю виїхав з села і пішов на фронт. До війни працювали вчителі: Тертичний Іван Федорович - вчитель української мови і літератури, Саніцький Іван Данилович - вчитель російської мови та літератури, Марийський Мойсей Назарович - вчитель математики.

    В роки війни 1941 - 1945 pp. функціонувала тільки Мартсонська початкова школа, тут працювали і вчителі старших класів. В центральному приміщенні розташовувались військовополонені, школа використовувалась як казарма.

   Після війни в школу пішли переростки. Директором призначили вчительку хімії Габрілевич Софію Данилівну, яка потім багато років була завучем школи. Пізніше директором призначили Сінченка. В ці роки в циганівській початковій школі працювали вчителі: Мудра Галина Іванівна, Прокопов Семен Андрійович, Войчишин Антон Олексанндрович, Ковальська Зіна Опанасівна. В Мартсонській початковій школі працювала Ражзієвська Євгена Львівна.

   Після війни в 1947-1952 pp. директором школи був Кубецький А. М.,  потім директором був призначений майор запасу Сохатюк Іван Іванович, який до призначення в с Зеленче працював директором дитячого будинку. В 1950 - х pp. працювали вчителі: Покотилова З.І., Свистун B.C., Мороз І.Б., Габрілевич С.Д., Ковальський Г.С., Кубецький А.М., Пільдман С.Ю., Дрібна В.А., Новіцька Н.І., Мудра Г.У., Орищенко В.П., Уманська Р.А., Заєць М.Я., Савельева Г.У., Слабка С.А., Ковальська З.О., Войчишин О.О., Прокопов В.Г., Длугопільська Г.О.

    В 1952 - 1953 навчальному році в школі було 19 класів, де навчались 588 учнів. Працювали такі гуртки: літературний, фізико-математичний, юних мічурінців, історичний, фізкультурний, співочий, шахів і шашок, музичний, драматичний, шиття, рукоділля. Учительський та учнівський колективи школи працювали над піднесенням навчально - виховної роботи, поліпшенням якості знань та практичних навичок учнів, виховуючи їх у дусі непорушної дружби народів, прищеплюючи учням найкращі якості - любов до праці, бадьорість, мужність, готовність переборювати будь - які труднощі і перешкоди в досягненні поставленої мети.

   В 1955 році Сохатюка І.І, направили головою колгоспу в село Маків, де пізніше він працював директором місцевої школи. З 1955 по 1966 pp. директором Зеленченської середньої школи був Кубецький Адольф Мартинович - освічена, працьовита, енергійна, вольова людина, завучем був Богуцький Степан Миколайович. Тоді працювали такі вчителі: Мороз І.Б., Новіцька Н.І., Габрілевич С.Д., Фрідман Л.О., КумицькаЗ.О., Длугопільська Г.О., Нагірна Л.Т., Мудра Г.У., Боднарчук М.І.,  Капучак З.П., Ковальський Г.С., Кріль Л.О., Мудрий В.П., Білінська Г.П., Рудковський Ф.А., Галатин Л.М., Поляков М.І., Мельничук О .П., Бабій І.М., Павлюк Г.М., Мудра Г.У., Сивак Д.П., Остропальченко В.І.

   За успіхи, досягнуті у навчанні та вихованні молодого покоління дирекцією школи неодноразово виносились подяки вчителям історії Журавський Д.А. і Рудковському Ф.А., вчительці іноземної мови Новіцькій Н.І., вчителю природознавства Боднарчук М.І., вчителям фізкультури Бабію І.М., та Ковальському Г.С.

   Під керівництвом вчителя природознавства Боднарчука М.І. юннати школи досягли високих результатів в навчально-дослідницькій роботі, за досягнуті успіхи у вирощуванні кукурудзи учениця Кубецька В. брала участь в обласному зльоті юннатів і мала виступ «Досвід поєднання вивчення учнями біології з роботою на навчально-дослідницьких ділянках школи і колгоспним виробництвом». В 1956р. учні школи брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці і за досягнення в дослідницькій роботі були нагородженні медаллю. Юннати Кріль Н.І., Яцкова Н.В., Павлюк М.А.- учениці 8 класу були нагороджені путівкою до республіканського табору.

   На високому рівні перебувала художня самодіяльність. Так в 1956 році на районному огляді художньої самодіяльності перше місце зайняв шкільний духовний оркестр під керівництвом вчителя музики Бренди B.C. (закінчив Одеську консерваторію), учень 8-а класу Вишньовський В. за соло на трубі отримав перше місце. В 50-60 pp. працювала вечірня школа для сільської молоді, директором якої був Мосьондз Д.А.

   Пізніше в 60 - 80 pp. педагогічний колектив школи очолили Болюх Роман Іванович, Чехман Петро Олександрович, Кроліцький Василь Павлович, Сандуляк Василь Кузьмич. За цей час значно зміцніла і змінилась матеріальна база школи. Реставровано приміщення школи, побудованої в пам'ять загиблого генерал-майора Л. Мартсона в 1907році. В школі працює їдальня, вивчалась тракторна справа, в 1990 році придбані трактори Т-74 і Т-40, встановлене водяне опалення. Біля школи є спортивний комплекс: спортивний зал в приміщенні сільського клубу, стадіон, гімнастичні снаряди, спортивні ігрові майданчики. В школі створена кабінетна система, важливе значення має обладнання кабінету інформатики, за який відповідає Кріль Олександр Олександрович - вчитель фізики та інформатики. Олійник Олена Миколаївна оформила кабінет народознавства, який був одним з найкращих в районі, він розташовувався у приміщенні школи Мартсона. В 2005 році приміщення школи Мартсона було віддано під дитячий садок, матеріали з кабінету народознавства передані до кабінетів української мови та літератури і історії та правознавства.

   Ціла група вчителів різного покоління і різних часів нагороджена урядовими нагородами: Новіцька Н.І., Боднар М.Я., Мороз Л.Б. - відмінники народної освіти, Болюх Р.І. нагороджений медаллю «За трудову доблесть», значком «Переможець соціалістичного змагання», «Лучшему вожатому», «За активну роботу з піонерами». Старший вчитель Сирота Л.Ю. нагороджена грамотами обласного та районного відділів освіти, Мудра Г.А. - грамотами обласного та районного відділу освіти, дирекції школи, Нагірна Л.Т.- грамотами обласного та районного відділів освіти, дирекції школи, значком «Переможець соціалістичного змагання», Варгата Г.А. - грамотами обласного та районного відділів освіти УРСР «За сумлінну роботу та успіхи в справі навчання і виховання учнів», медаллю «ветеран праці», Новіцька Н.І.- медалями «Ветеран праці» та «За доблесний труд», грамотами профспілки обласного комітету та обласного та районного відділів освіти.

   Вчителі Ковальський Г.С, Павлюк Г.М., Войчишин А.О., Задерновський М.А., в роки війни 1941 - 1945 pp. захищали від фашистів Батьківщину і нагороджені урядовими нагородами: Ковальський Г.С- орденом «Червоної зірки», медаллю «За перемогу над Німеччиною», медаллю «Ветеран праці» та інші; Павлюк Г.М. - орденом «Вітчизняної війни»; Задерновський М.А.- орденом «Слави» III ст., медаллю «За відвагу», Войчишин А.О.- медаллю «За перемогу над Німеччиною», ювілейними медалями.

   В 2007 році одночасно з газифікацією села газифіковано школу.

   1 вересня 2012 року директором школи призначена Сенюк Віра Іванівна, заступником з навчально-виховної роботи – Коткова Ольга Василівна. Станом на 2012 р. у школі виховується 94 учні. Для підвозу дітей з с. Степок використовується шкільний автобус. Навчально-виховний процес здійснюють 18 педагогів, з них вищу освіту мають 16, середню-спеціальну – 2; за результатами атестації 5 – вчителі вищої категорії, 8 – вчителі І кваліфікаційної категорії, 5 – кваліфікації «Спеціаліст».

   Для здійснення навчально-виховного процесу у школі функціонують 9 кабінетів,4 класні кімнати, бібліотека, спортивний майданчик, спортивна кімната, 1 комп’ютерний клас, медичний кабінет, внутрішній санвузол.

   В школі діють дитячо-юнацькі об єднання та учнівське самоврядування. В роботі учнівського парламенту задіяні 37 учнів, який очолює Президент школи – Шульга Анастасія. Активно діє євроклуб «Континент», загін волонтерів, триває гра-подорож «Котигорошко». Усі учні залучаються до різноманітних виховних заходів впродовж року. Постійно діє конкурс «На честь школи», що визначає кращий клас.

   Учні школи беруть участь у Всеукраїнській учнівській олімпіаді: у2012 р. з української мови учениця 10 кл. Цвєткова Валентина посіла 2 місце у ІІ етапі (вчитель Коткова Ольга Василівна), з біології – учениця 9 класу Коткова Наталія – 2 місце у ІІ етапі (вчитель Шендибило Таїсія Вільгельмівна), з англійської мови – Цвєткова Валентина – ІІІ місце у ІІ етапі ( вчитель Сандуляк Інна Василівна). У захисті наукових робіт МАН учениця 11 класу Зоболотна Анастасія здобула 3 місце (вчитель Ночка Лариса Володимирвна).

  У конкурсах художньої самодіяльності учні досягають успіхів завдяки наполегливій праці педагога-організатора – Кушнір Наталії Михайлівни. Лише за 2012 рік здобутки наступні: І місце в районному конкурсі народного танцю, ІІ місце в номінації «Гра на музичному інструменті» (Котков Олександр), ІІІ місце в номінації «Вокальний спів» (Яцкова Наталія), ІІІ місце в конкурсу патріотичної пісні, ІІІ місце в гумористичному конкурсі «Усміхнімося щиро Вишні».

   У планах на майбутнє – перенесення шкільної їдальні до основного приміщення школи, заміна 60 вікон, 6 дверей, учнівських меблів, наполеглива праця над покращенням умов перебування дітей у школі, підвищення якості освітніх послуг.