суботу, 24 жовтня 2015 р.

Виховний захід "Є пам'ять, якій не буде кінця".

Є пам'ять, якій не буде кінця.



Мета заходу:  виховувати почуття патріотизму, поваги до ветеранів, поважне відношення до історичної пам’яті свого народу, моральну культуру учнів, розвивати здатність відчувати, співпереживати, вміння слухати оточуючих.
Учасники заходу: ветерани Великої Вітчизняної війни, учні 5-11 класів, батьки, вчителі.
Обладнання: 1- малюнки учнів на тему «Перемога», 2- портрети ветеранів-односельчан, фото з сімейних альбомів воєнних часів, 3 - аудіо записи (гуркіт, вибухи), метроном для хвилини мовчання, пісні воєнних років, 4 – пісні « Священная война», «День Победы», про Україну, 5 – квіти для ветеранів
                                                     Хід заходу:
Ведучий: - На початку заходу, присвяченого 70-й річниці визволення села Зеленче від фашистських загарбників «Є пам'ять, якій не буде кінця», дозвольте представити  наших поважних гостей:
Чтець 1. -У ті щасливі дні, коли закінчилась війна
І землю нашу вже полишили тривоги,
Уперше пригадав я всі шляхи,
Усі важкі й гіркі дороги.
Чтець 2. - Якщо б нам наказали знову все пройти,
Перетерпіти муки, ті тривоги,
Копати клятії траншеї та могили,
Мабуть, мені не висточило б сили.
Душа піти на смерть була готова,
Аби той бій не починати знову.
Учень 1 - З книги «Безсмертна пам’ять»: «Ніч з 21 на 22 червня 1941 р. Темрява. Туман. Тиша. Але тиша тривожна. Прикордонники сторожко прислухаються. На протилежному березі Бугу гітлерівські війська закінчують остання приготування. Наводяться тисячі гармат, до літаків підвішуються бомби, заправляються пальним танки. Наближається час «Х» -3 години 15 хвилин…»
Гуркіт. Вибухи. Дим пожеж. Крики поранених, плач жінок і дітей. Стогін самої землі…(на фоні повітряної тривоги)
Чтець 3 - Все починалося з грому небесного,
Такого жорстокого, такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому…
Чтець 4 - А небо світле закрили чорні хрести!
Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..
Крізь руки у двір гусенята малі…
І кров на травиці…І кров на землі…
Чтець 5 - І шипить у ставку гаряче залізо,
І полум’я дике шугає над лісом…
І мамо мовчазно-бліді, мов стіна…
І тато поволеньки кажуть: «Війна…»

Звучить куплет пісні «Священная война»
Учень 2 – 23 червня 1941 року у селі Зеленче на толоці, біля магазину, люди дізналися про початок війни. На мітингу голова сільської ради оголосив про мобілізацію чоловіків на фронт. Настали тривожні сумні дні. Через село рухалися біженці. Німецькі літаки цілодобово бомбили скупчення людей на дорогах, горіли зруйнована Балинська станція, елеватор.
Учень 3 – 11 липня у місто Дунаївці увійшли угорські війська, які майже безперешкодно рухалися на Проскурів. До рідного села по-одному, групами стали повертатися мобілізовані чоловіки: військкомат не встиг їх обмундирувати, озброїти та розпустив. Колгоспну худобу роздали людям, голова колгоспу Стецюк виїхав з сімєю з села. Тільки голова сільської ради Куртик заспокоював селян, щоб не панікували, щоб зберігали пшеничні поля від пожеж. Днів через п’ять на мотоциклах в село вїхали німці.
Учень 4 – Потяглися важкі роки окупації ( липень 1941 – 30 березня 1944). Згадує Мельничук Олексій Прокопович: «Селянам наказали щоденно йти до праці, хліб потрібний для німецької армії. Людям за роботу не платили. В кінці року на душу дали по 10-15 кілограмів ячменю чи кукурудзи. Школи закриті, в клубі – склад для зерна. Бібліотека при клубі – спалена. В магазинах пусто, розбиті вікна, поламані двері. Фельдшер Остапенко виїхав з села. На початку жовтня 1941 року в Циганівській школі поселився німецький офіцер Піцель. Він керував роботою сільськогосподарських дворів сіл Чаньків, Залісці, Балин, Зеленче, Нестерівці. Вночі, вечорами шуцмани ловили хлопців, дівчат і відправляли на роботу в Німеччину. Пять єврейських сімей були загнані в м. Дунаївці на обору (гетто) і страчені. В новій школі розмістилася німецька військова частина, створена з військовополонених армії зрадника генерала Власова. Солдати зрадниками не були, вони рятували своє життя. Деякі з них познайомились з нашими дівчатами і доживали віку в селі (Боднаревський, Пашкін, Собчук та інші). Жилось людям дуже важко. Не було що їсти, одяг, взуття зношувались. Не було сірників, солі, керосину, дров чи соломи для палива. Голодні і обдерті йшли до роботи, бо старший поліцай Християнов може побити людину навіть за незначне запізнення, а пожалітись не було кому. І в таких умовах жило село, думали, що так довго не буде – прийдуть наші. І прийшли – в березні 1944 р.».
Чтець 6 - Часто мені сняться бої,
Де полягли друзі мої.
Крізь далину, морок і пил
Бачу німі тіні могил.
І встає в громах пройдена путь,
Ніби на фронт друзі ідуть…
Ви віддали душі полям,
   Стали поля вічністю вам.
Чтець 7 - Тихо шумить з вітром полин –
В ньому печаль ваших сивин.
В полі цвіте ніжний чебрець –
В ньому тепло ваших сердець.
Рясно шумлять в полі хліба –
В них ваша кров, ваша судьба.
Мирний Дніпро в море тече-
В ньому блакить ваших очей.
Нам покоривсь зоряний світ –
Ваших то мрій смілий політ.
Чтець 8 - Нові міста виросли знов –
В них розквіта ваша любов.
І встає в громах
Пройдена путь.
Ніби на фронт друзі ідуть…
Ви віддали душі полям,
Стали поля вічністю вам.
Учень 5 – 158 наших односельчан не повернулися у рідні домівки, вони склали свої голови на полях битв з ненависним ворогом.
Чтець 9 - Оголосили хвилину мовчання.
І, навіть, шепіт разом принишк.
Щоб в цю хвилину – хвилину єднання
Згадали всіх, хто на фронті поліг.

Чтець 10 - Мені здається:
Як гримить салют,
По вулиці загиблії ідуть,
Живі неначе…
Тільки не співають,
І не тому,
Що не хочуть нам співать,
А тому,
Що мертвії мовчать…
Чтець 11 - Ми їх не бачим,
Ми не чуєм їх,
Але вони завжди серед живих.
Чекають в своїм вічнім сні:
Чи варті ми цього життя,
            Чи – ні?..
Ведучий – вшануємо хвилиною мочання пам'ять усіх, хто загинув у цій страшній війні за Батьківщину.


Хвилина мовчання
Ведучий: Слово надаємо нашим шановним гостям –

Учень 6 – 219 односельчан-учасників Великої Вітчизняної війни нагороджені орденами і медалями за хоробрість , проявлену у боях.
 З перших і до останніх днів війни хоробро воював підполковник Мартинюк Михайло Остапович, він брав участь в обороні Ленінграда, війну закінчив у Берліні , виконував обов’язки командира розвідки бригади, нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, орденом Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки, 11-ма медалями.
Учень 7 – Ковальський Григорій Сергійович  воював на Північно-Західному фронті, брав участь у боях за міста Новгород, Псков, Ленінград. В одному з жорстоких боїв загинув командир батареї, Григорій Сергійович узяв на себе командування. У подальшому командував батареєю в складі 53 армії 735 саперного полку. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю «За перемогу над Німеччиною», ювілейними медалями.
Учень 8 – Жінка і війна. Здається, що це не сумісні поняття. Але воювали і жінки. Гурко Надія Гаврилівна  була телеграфісткою, з 27 червня 1941 по жовтень 1944 вона перебувала на Карельському фронті, у важких умовах забезпечувала зв'язок 19-й армії. У лютому 1945 р. воювала у складі ІІ-го Білоруського фронту під командуванням маршала Рокосовського. З боями пройшла всю Польщу та Німеччину. Вона згадує: « мы вроде особенных подвигов не совершали, но от нашей работы зависел исход всех частей армии, связь – это как нервная система была, и мы старались, не считаясь ни с чем – голодне, без сна – ползали по болотам, лиш бы военные части имели свіязь». Надія Гаврилівна нагороджена медалями «За оборону радянського Заполяря», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною» та іншими урядовими нагородами.
Учень 9– Баран Ірина Григоріївна мріяла стати льотчицею, та не поталанило. Закінчила у місті Краматорську курси шоферів, перед самою війною була запрошена водієм до Обласного Комітету Комуністичної партії. Військовий шлях для Ірини Григоріївни розпочався у 1942 році, їй довірили автомобіль ГАЗ-АА, яку в народі називали «полуторкою». Доводилося возити обіди і снаряди, поранених і пальне. Не раз потрапляла під обстріли. Демобілізувалася Ірмна Григоріївна у 1944 році, працювала шофером зеленченського колгоспу.
Учень 10– Гордість Подільського краю, наш односельчанин – Герой Радянського Союзу Рогульський Франц Миколайович. Народився в с.Зеленче в 1914 році. Високе звання  Героя Радянського Союзу присвоєно 19 серпня 1944 року. Під час колективізації сім'ю Рогульських, як "кулаків", було вислано з рідного села на Північ, у Кандалакшу. В 1932 році Франц Рогульський зміг повернутися в Україну - працював на заводі м.Дніпропетровськ. В 1939-му призваний в армію. Закінчив Харківське військове авіаучилище. З перших днів війни - льотчик авіації дальньої дії. У жовтні 1943-го року Рогульському було поставлено завдання знищити ешелони ворога в районі Фастова. Стратегічний залізничний вузол пильно охоронявся як із землі, так і з повітря. Успішно виконати завдання заважала низька десятибальна хмарність. Йшов мокрий сніг. Після декількох безуспішних заходів на ціль командир прийняв сміливе рішення – прорватися крізь низькі хмари. Ескадрилья з’явилася несподівано і на висоті 250 метрів відкрила бомбові люки. Запалали нафтові цистерни, в повітря полетіла ворожа техніка і боєприпаси.За виконання цього завдання командир авіаескадрильї був удостоєний звання  Героя Радянського Союзу.

 На рахунку Франца Миколайовича  бойові вильоти на Берлін, Данцінг, Тільзит, Кенігсберг. За роки війни пробув у повітрі 3557 годин або 148 діб! Після звільнення у запас працював у цивільній авіації - з 1961 року командир літака ТУ-104 Одеського аеропорту. Помер 22 серпня 1985 року. Похований в Одесі. Ім'я Рогульського носять вулиці в Дунаївцях і Зеленчі.
Пісня про перемогу (виконують учні).
Учень 11 – Весна 1944року. Військове командування розробило Проскурівсько- Чернівецьку наступальну операцію з метою розгрому основних сил німецької групи армій «Південь» на Правобережній Україні .4 березня радянські війська перейшли у наступ.
Учень 12 – Із спогадів дитини війни Чумак Г. К. дізнаємося: « В ніч з 29 на 30 березня 1944 року радянська розвідка принесла звістку, що ввечері о 8 годині буде бій. Всі чекали зі страхом і надією, що весь цей кошмар закінчиться. Вдень відступали німці, хапали все, що попадало під руку, залишаючи за собою жах і смуток: розбиті машини і вози, вбитих коней і людей… Рівно о 8 годині вечора загриміли залпи «Катюш», і полум’я охопило село. Горіли хати і хліви, рвалися снаряди і міни, свистіли кулі…Відгриміли вибухи, все стихло і тоді ми почули: «Наші! Наші прийшли!» Радість змішалась з болем…»
Учень 13 – В боях за село відзначилися бійці 1516 артилерійського полку (командир – підполковник В.А. Узерчук), 17 артилерійська дивізія прориву РГК 7 арткорпусу (командуючий – Герой Радянського Союзу майор С.С. Волкінштейн).
Учень 14 - 1418 днів та ночей радянські люди вели проти фашистських агресорів криваву Велику Вітчизняну війну, яка є складовою Другої Світової війни, в яку було втягнуто більш, ніж 60 країн. Ми шануємо пам’ять тих, хто не повернувся з полів битв, тих, хто загинув від ран у час після війни, тих, хто не дожив до сьогоднішнього свята.
Чтець 12- В затишнім класі просторім
Тиша стоїть зрання.
Зайняті діти ділом:
Пишуть по чорному білим,
Пишуть по білому чорним:
-         Нам не потрібна війна!(разом)
Чтець 13 - Чітко у вранішнім світлі
Літера кожна луна.
Пишуть маленькі діти:
-         Мир всім народам на світі,
Простір є всім на планеті,
Нам не потрібна війна! (разом)
Пісня про Україну (виконують учні).
Ведучий: Дякуємо усім присутнім, учасникам заходу за увагу. Наша зустріч дійшла до завершення. До нових зустрічей, друзі.

Звучить фонограма пісень воєнних років.

Немає коментарів:

Дописати коментар